Думаю, певною мірою всі знайомі з цим станом – відкладання важливих справ, нескінченне гортання стрічки новин в соціальних мережах, безглуздий перегляд десятків серій ситкомов. І багато інших недоречних і непотрібних справ чомусь вклинюються в наші такі важливі й раціональні плани.

До речі, цю статтю я планувала написати ще кілька місяців тому. Але, звичайно, у мене було багато інших важливих занять – перефарбувати нігті, впорядкувати шкарпетки, завантажити нову гру на телефон і випробувати її, прочитати у Вікіпедії про едвардіанську епоху. І так кожного дня. Звичайно, деякі з днів були цілком продуктивними і адекватними, але я все одно цілком звикла жити з відчуттям своєрідного дамоклова меча з вигравіруваним на лезі написом «ти, звичайно, зараз можеш розважатися, але скоро дедлайни зовсім підіжмуть і тобі в паніці доведеться розпочати оті найкорисніші, але не дуже приємні справи».

Аби бути зовсім справедливою, хочу уточнити, що справи ці в підсумку виявляються не такими й жахливими. І я це прекрасно розумію. Але ось умовити себе приступити до них вчасно ну ніяк не виходить. У певний момент у свідомість закрадається думка про те, що ось прямо зараз можна 15 хвилинок відпочити, а потім відразу приступити до виконання. Чесно-чесно.

І саме цим прокрастинація відрізняється від ліні або відпочинку. Почуття провини, відчуття власної неспроможності й безсилля не дозволяють розслабитися під час цього «відпочинку» і забирають ще більше енергії. Кінець-кінцем, нам ще менше хочеться починати займатися справою, а за цим слідує ще більше прокрастинації і ще більше почуття провини.

За ступенем зібраності можна розділити таких людей на 3 типи:

  1. У ситуативних прокрастинаторів зазвичай такий спосіб життя не сильно впливає на якість роботи, але дуже погіршує якість відпочинку. Наприклад, якщо мені за день потрібно написати статтю, яка вимагає приблизно 6 годин роботи, я можу спочатку близько 5 годин займатися неважливими речами, збільшуючи напругу й виснажуючи внутрішній ресурс. Далі з періодичними перервами на перегляд Ютуба за 10 годин я зроблю роботу. І в мене залишиться близько години на справжній відпочинок, чого явно недостатньо, враховуючи попередні 15 годин перебування в напрузі.
  2. Системні прокрастинатори в свою чергу починають працювати тільки в стані паніки від майбутнього дедлайну. Наприклад, моєму другові (назвемо його Саша) нещодавно на курсах дали досить об’ємне домашнє завдання. І, припустимо, для правильного виконання йому потрібно було кілька днів. І ось, за день до моменту здачі він усвідомлює, що він навіть не починав нічого робити. Відчуття страху, провини й сорому переростає в паніку і Саша в останню ніч робить всю роботу. А потім ще за годину до презентації «на коліні» вносить останні виправлення. Завдання виконано, але Саша й сам розуміє, що міг би зробити краще. А це тільки додає почуття провини і продовжує витягати сили.
  3. Інша моя подруга Катя – справжній фатальний прокрастинатор. Коли ми вчилися в університеті, часто після довгого байдикування й відволікань Катя настільки втомлювалася, що здавалася й у підсумку так і не робила необхідного. Це коштувало їй постійних перездач і незадовільних оцінок. І весь жах цієї ситуації полягав у тому, що крім очевидних соціальних проблем такий образ поведінки залишав Катю настільки виснаженою один на один з відчуттям провини й сорому, з почуттям власної неповноцінності й образи, що почати щось нове здавалося неможливим.

Коли ми були дітьми, мама іноді називала нас з братом ледарями. Під час літніх канікул ми могли весь день валятися в ліжку з книгою й до її приходу з роботи так і не попрасувати величезну купу білизни. Мені здається, краще б вищезгадана Катя просто лінувалася, як ми з братом. Хоча б тоді вона була відпочилою й сповненою сил при тому ж зовнішньому результаті.

Як же боротися з прокрастинацією?

Свого часу я почитала безліч статей і книг про тайм-менеджмент і таск-трекінг. Про те, як ділити справи на категорії по важливості й терміновості, видаляти акаунти в соціальних мережах і розписувати всі свої дії щохвилини. Знаєте що? Це не допомогло. Книги прочитані, а я все так само відволікалася й прокрастінувала, але при цьому в мою свідомість додалася ще одна сумна думка про те, що я щось роблю не так і треба б ось прямо зараз почати впроваджувати знання в практику І почуття провини. І втома. І все знову.

Поки я не зрозуміла, що боротися з прокрастинацією не потрібно. Адже боротьба з чимось – заняття саме по собі енергоємне, а ми тут за в цілому намагаємося впоратися з хронічною втомою й почуттям провини.

Але ось гарна новина – боротися не потрібно, а змінити життя так, щоб якомога менше стикатися з цим станом можна. Думаю, у кожного свій шлях, але ось кілька порад:

  • Дайте собі відпочити по-справжньому
  • Усвідомте, що відпочинок має свої важливі функції
  • Знайдіть однодумця, який буде підтримувати Вас на цьому шляху
  • Зрозумійте, що одразу за одну хвилину ви не зміните звичний спосіб життя, але кожного дня ставатиме все легше
  • Святкуйте перемоги. Хваліть себе за вчасно (і не дуже вчасно) зроблені справи
  • Припиніть порівнювати себе з іншими – у них інші обставини й інші умови
  • Припиніть переставляти будильник на 10 хвилин по 3 рази щоранку. Краще просто поставте його на півгодини пізніше. Встанете так само, а поспите довше.
  • Коли Вам це здається необхідним, користуйтеся методами тайм-менеджменту, але не вважайте їх обов’язковими для себе.
  • Подумайте, які заняття для Вас приємні й частіше ними займайтеся
  • Не звинувачуйте себе за зриви й невдачі. Пам’ятайте, що почуття провини – це найгірший ворог прокрастинатора. Тільки не захоплюйтеся, а то можна почати звинувачувати себе за те, що відчуваєш провину і знову потрапити в це коло.

Я вірю, що у вас все вийде і з виснаженої, скривдженої й присоромленої людини ви поступово перетворитеся на вільну, натхненну й впевнену в собі особистість. Просто любіть себе.